Зараз, коли на носі триріччя, я прям вся в думках-чому мамам при виписці з пологового будинку не дають ще інструкцію до дитини))) і до оточуючих. І чому чітко і ясно не скажуть -думай своєю головою, мати( ну, підключаючи тата, звичайно), а на всіх інших плюй з високої дзвіниці(ну, або іноді для різноманітності поразмішляй над радою, але все ж вирішуй САМА)?
Скільки зараз рад про виховання, і поради в цілому хороші-про самостійність, про розвиток, про прийняття дитини як особистості, про те, що хлопчиків треба виростити справжніми чоловіками (і це при наявності папи, який цілодобово працює в умовах нашої супер економіки, силами цілодобово перебуває з хлопчиком мами...)
Єгор не оч любить Гірки, льодові, металеві ж обожнює. Але ось як-то взимку він полетів з такої Гірки через голову, вдарився і інші радощі у вигляді сліз, синців - черевик зачепився за поверхню гірки, пластикова підошва, залізна гірка, сила тертя і вуаля - ось він страх перед гірках і катання з них тільки тримаючи маму за руку.
По ту сторону барикад...
Прийшли ми тут до бабусі у двір, гуляє оч багато пап (бо субота) і природно виховують синів, мами теж не відстають. І тут мій загалом-то вже великий на тлі багатьох син залазить на гірку слідом за малюками і тягне мені руку, скочуємося і я розумію, що весь двір дивиться на мене з осудом-прям, так і читалося, виховує ганчірку, мамій і інша і інша! Ось я потім подумала, а скільки разів я так само думала про бабусь, які загортають онуків, натягують їм шарфи на ніс, коли мій з голою шиєю і відмовляється капюшон одягнути, коли мами піднімають впали хлопчиків і та, думала, не знаючи причин, просто тому що мозок промитий ось цими новими догмами виховання.
І так багато в чому, постійний докір, що не займаємося, десь щось шкідливе з'їли разом... А потім подумала, але дитина-то щасливий, щасливий, якщо батьки, бабусі-дідусі просто з ним поруч, разом, не просто присутні, а живуть і яка різниця, що не відповідаєш стандартам виховання))... Тільки шкода, що мамам оч довго доводиться цьому вчитися.
Не думала, що пост вийде про невпевненість і залежність від чужої думки. Я хотіла поділитися своїм спостереженням про себе, про те, що у всі часи існували якісь правила та норми виховання. І це непогано, а в чомусь навіть добре, адже це досвід, це чиїсь спостереження і рішення. Але будь-які стандарти повинні розглядатися з позиції комфорту вас і ваших дітей)), хоча в будь-які часи суспільство любить засудити все, що виходить за рамки, не вдаючись у подробиці. І ми цього осуду вельми схильні, так нас теж виховували за певними стандартами))) (ну, якщо вас раптом відправляли до бабусі в село на все літо, де \"а що люди подумають\"
.І ще я написала не в те співтовариство, думаю, мами, у яких перші діти і їм ще немає року мене б зрозуміли краще, а тут вже навчені досвідом мами, які твердо все для себе вирішили, я ж ось тільки до трьох років свого сина усвідомила, але і то це лише початок, ще багато чому вчиться і багато помилятися, відчуваю.
Так, і якби все настільки впевнені і незалежні, то не створювали б блоги для мам і не поспішали шукати відповіді в інтернеті!
