Моїй доньці 6 років і мені здається, що ніхто краще ніж вона мене не розуміє. А чому - я знаю. Тому що так, як любить дитина свою матір, ніхто інший любити не зможе при всьому бажанні.

Сьогодні я розмазня. Реву весь день (ну так, вагітні сльози - обстоятельтва+гормони...) Чоловік бачачи такий стан психанув і поїхав на роботу. А моя дівчинка, підійшла мовчки, принесла води, хусточку, дала мені іграшкове серце і посиділа поруч, погладила по голові....
І я от подумала - ну звідки ця дорослість, звідки це розуміння??? Мені здається, вона мене до мозку кісток відчуває і готова все що завгодно зробити аби мені було добре.
Відразу стає соромно перед нею, коли я під час її сліз веду себе інакше.
Моя улюблена донечка, найдорожчий у світі чоловічок!
....Є дівчинка. Зелені очі,
лукавий рот і бантик кольору маку.
Є дівчинка. При ній не можна заплакати,
при ній не можна про гіркому розповісти.

Вона зрозуміє. З недитячою теплотою
долоньки м'які до мене на плечі ляжуть...
Не можна при ній, при маленькій такий, -
їй рано знати печаль життєвих тягот.

Я напишу їй літери на аркуші,
я намалюю зайчика в зошиті.
Я засмеюсь - її заради посмішки.
Я буду плакати після в темряві...