Хочу відселити чоловіка! Виселити так сказати в окрему опочевальну на інше ложі) Оскільки тепер ми спимо втрьох, а я відповідно посередині, то не виходить у мене як раніше розкинутися. Сплю а-ля сосисочкой, руки по швах і ноги прямо..На чоловіка, звичайно, можна кинути ногу... Але щось не те! Мені прям хвацько від цієї тісноти! Ніяк не можу заснути... Починаю злитися! Виходить взагалі оч весело - дитина прокидається вночі - то поїсти, то соску втрачає, то ще що, а я потім не можу заснути. Кручуся, кручуся, а зручної пози знайти не можу. Хочеться прям штовхнути чоловіка ногою, щоб не плутався на ліжку) Ще він робить спроби обніматися, тим самим затиснувши мене ще більше і обмеживши рух. Чоловік хропе, як бульдозер... У нього з носа дме на мене як вентилятором, що покривається мурашками і починає замерзати все тіло... Аааа!!! І ось стоїть вранці йому встати на роботу, як я раскидіваюсь зіркою на ліжку і в секунду засинаю. Мені так подобається - лежиш як хочеш, хоч на животі розкинувши ноги і руки, хоч упоперек ліжка, хоч на животі, хоч підігнувши коліна або закинувши ноги за вуха... І так я можу спати хоч весь день, але...дитина то есессно не дасть цього зробити)))
Так ось в чому питання - чи варто чоловіку переїхати на сон в іншу кімнату? Він в принципі не проти... Але відчуваю себе якоюсь егоїстичною сволотою... та й стільки різних думок чула про те, що спати неодмінно треба разом! А власне чому? Хто сказав? А як вважаєте ви?